Роковини Людмили Олексіївни Білявської

15 лютого 2026 року минає рік від того, як пішла в інші світи душа Людмили Олексіївни Білявської, докторки біологічних наук, що була на той час завідувачкою відділу загальної та ґрунтової мікробіології. Її шлях у науці був тісно пов’язаний з Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України.

Людмила Білявська прийшла у відділ загальної та ґрунтової мікробіології студенткою біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на практику з мікробіології. Як було прийнято, студентів розподіляли у відділи за науковими групами, і Людмилу направили у групу, яка займалася вивченням стрептоміцетів. Мабуть, так розпорядилася доля, бо саме у цій групі почалася її наукова діяльність, яку вона продовжувала впродовж усієї своєї дослідницької роботи. Своєю зацікавленістю, наполегливістю і працездатністю вона одразу привернула увагу і прихильність співробітників відділу, навіть таких вимогливих, як кандидати біологічних наук Валагурова Олена Володимирівна і Козирицька Валентина Євгенівна, які познайомили її зі стрептоміцетами. Ґрунтові стрептоміцети є однією з найцікавіших і найперспективніших груп мікроорганізмів, і Людмила Олексіївна внесла у їх вивчення багато нового і цікавого. Вона шукала і знаходила нові або мало вивчені властивості цих мікроорганізмів, які були б корисними для рослин і могли б бути застосовані у сільському господарстві. Ці роботи завжди актуальні, адже розширене і комплексне вивчення фундаментальних основ біосинтетичного потенціалу стрептоміцетів, визначення спектру метаболітів, які вони продукують, є основою технологій створення біопрепаратів для сучасного рослинництва.

Своєю наполегливістю і новітніми підходами вона зацікавлювала широке коло спеціалістів – хіміків, біотехнологів, біохіміків, генетиків, нематологів, землеробів, економістів. Усе це дозволило Людмилі Білявській сформулювати принципово нову наукову концепцію, яка полягала у системному підході до вивчення синтезу ґрунтовими стрептоміцетами комплексу метаболітів, які обумовлюють різноспрямовану дію у біорегуляції рослин на молекулярному, клітинному і організменному рівнях. Ця концепція найбільш повно була викладена у її докторській дисертації та численних статтях і монографіях, опублікованих як в Україні, так і за кордоном.

Людмила Олексіївна багато і успішно працювала над створенням принципово нових сучасних багатокомпонентних біопрепаратів для екологічного землеробства. Такі препарати, як Аверком, Фітовіт і Віолар, отримали сертифікати державної реєстрації, а їхня ефективність була підтверджена у багатьох агропідприємствах.

На посаді завідувачки відділу проявилися нові сторони її діяльності як сучасного менеджера, що поєднує наукову роботу з активним впровадженням її результатів у сільське господарство. Численні лекції, зустрічі з виробничниками, участь у круглих столах, виступи на ТБ та науково-практичних конференціях – така діяльність забирала багато часу і енергії, проте приносила позитивні результати. Людмила Олексіївна раділа, що на роботи відділу стали звертати увагу не тільки науковці, але й виробничники. Відділ отримував нові контракти і замовлення на препарати.

Людмила Олексіївна багато працювала з молоддю, була з ними на одній хвилі, викладала у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна», була керівником 4 аспірантів і докторантів. На жаль, за її життя встигла захиститися тільки одна аспірантка.

Не тільки успіхами в науці запам’яталася Людмила Олексіївна. Вона була надзвичайно оптимістичною, життєрадісною людиною. Завжди вносила щось жваве і цікаве у наші зібрання за святковим застіллям, у вилазках на природу, у мандрівках. Для співробітників нашого відділу вона була справжнім та надійним другом, на якого можна покластися у будь-яких обставинах – і в науці, і в побутових труднощах, і у святах.

Світлу пам’ять залишила Людмила Олексіївна як добра та співчутлива людина, що була скромною незалежно від досягнень, посад чи успіхів. Вона з оптимізмом дивилася на світ і прагнула зробити його кращим. Усім вона залишила свою частку оптимізму, доброти та любові. Її діяльність обірвалася на злеті. Можна впевнено сказати, що вона досягла б нових звершень у науці та впровадила їх у практику, що так необхідно нашій країні у нинішні складні часи. Її величезна праця і вклад у своїх учнів живуть і сьогодні, адже учень є продовженням свого вчителя. А її учні її постійно згадують добрим словом і не лише в певні дати, а й просто так, за дружньою розмовою.